Вітаємо з перемогою

Вітаємо ученицю 9-А класу Косцову Анну (учитель Авраменко Т.О.) з перемогою у Відкритому фестивалі-конкурсі авторської прози, поезії, пісні «Як тебе не любити…» серед учнівської  та студентської молоді.

Авторські твори оцінювались за наступними критеріями: змістовне наповнення тексту, самобутність автора, відповідність правилам композиції, самобутність автора, оригінальність подачі матеріалу.

Фінал конкурсу відбувся 16 лютого в Київському Палаці дітей та юнацтва, де Аніне оповідання-роздум «Як тебе не любити, Києве мій…» отримало найвищий бал від журі та 1 місце в конкурсі.

Згідно з положенням конкурсу, твори переможців будуть опубліковані на сторінках всеукраїнських видань: газет «Голос України», «КиїVласть», «Вечірній Київ», «Українська газета» та журналу «Стіна». А також буде видано альманах творчих робіт переможців та фіналістів конкурсу.

Бажаємо творчих злетів!

До вашої уваги твір переможниці.

 

 

КОСЦОВА АННА. «Як тебе не любити…»

…Києве мій.

Колись Київ був чужим для мене містом, просто столицею моєї держави, просто цяткою на карті, сухою статистикою, нікого знайомого… Але саме Київ став для мене, дівчинки, що  народилась в Криму, біля Аю-Дагу, містом мого дорослішання, містом можливостей. Я щоденно відкриваю й пізнаю його і себе в ньому.

         Ніщо не замінить людині море, але я всім серцем полюбила Дніпро та нашу Галерну затоку, що прямісінько біля мого дому. Напевно, навіть не всі кияни знають стежки Жукового острова, який я, як і Дніпро, бачу з вікна нашої квартири. Фраза з підручника географії, що Дніпро впадає в Чорне море, для мене наповнена додатковим емоційним сенсом. Іноді, дивлячись на хвилі Дніпра, я подумки передаю привіт моєму Чорному морю, моїй Ведмідь-горі і моєму Криму. А хвилі заспокійливо й магічно рухаючись в такт думкам, ніби відповідають: «Передамо! Передамо…»

         Київ – мов живий організм. Іноді хворіє зашкарублим асфальтом, іноді прикрашає себе дивовижними муралами, іноді задирає носа дорогими ресторанами й дорогими машинами, наче насміхаючись: «Це місто не кожному по кишені!», іноді виглядає концентровано мужнім і одночасно беззахисним, як на Грушевського, на Алеї Небесної Сотні, де історія творилася прямо на наших очах, розтікалася кров’ю реальних людей, залишилась у бруківці навічно.

         Київ – як музика, а кожен його житель – композитор. Музичних нот лише сім, і для всіх вони однакові, але кожен творить із них власну мелодію. Для мене Київ – симфонія, в яку вплетено сміх дітей і дорослих на зимових розвагах на ВДНХ чи новенькій ковзанці біля «Рошену»; ледве чутний бренькіт польових дзвіночків у музеї під відкритим небом в Пирогові; потужне соло дзвонів Михайлівського Золотоверхого собору; рівномірне гудіння міських автомагістралей; паузи та синкопи в розмовах людей, які щойно вийшли з театру імені Франка чи Лесі Українки. Місто живе і дихає власною музикою.

         А які кольори! Взимку розмаїття новорічних гірлянд, влітку – зелене буйство майже сотні міських парків та скверів (недарма ж це одне з найзеленіших міст Європи!). Люблю гуляти Хрещатиком, найширшою центральною вулицею Європи, люблю спостерігати веселку серед крапель у фонтанах на Майдані, відвідувати краєзнавчий музей на Театральній, кататись на фунікулері, громадському транспорті з найкоротшим маршрутом (всього 222 м), і трамваї №12 з його 20-ма кілометрами маршруту мальовничими куточками Києва; ходити на Співоче поле на весняні виставки квіткових композицій та до Батьківщини-матері, яка входить до п’ятірки найвищих пам’ятників світу та є вищою, навіть, за американську статую Свободи.  Київ наповнений дивовижними місцями!

         Для мене Київ пахне ваніллю й корицею і за смаком асоціюється з «Київським тортом», але ним одним не обмежується. Пиріжки з заварним кремом на «Золотих воротах», піца з грибами в Лаврі, яку готують монахи, котлета по-київські, борщ, вареники, свинячі вушка – це те, що визначає національний гастрономічний характер міста. Але поруч завжди можна знайти МакДональдз, ресторанчик із суші, кафешки для веганів і взагалі на будь-який смак найвибагливішого туриста, гостя міста чи киянина. Недарма ж за рейтингом «найсмачніших» міст Європи, поруч з Провансом та Ібіцею опинився саме Київ.

Київ найбільше місто України. Тут найпрестижніші вищі навчальні заклади, тут навчаються й працюють ті, хто не звик байдикувати. Київ привчає до праці. І я стараюсь жити в його ритмі в навчанні, в спорті, в саморозвитку та самовдосконаленні.

         Улітку Київ гримить фестивалем «Atlas Weekend», взимку тоне в емоціях від Нацвідбору на Євробачення. Щодня концерти, вистави, фестивалі, змагання. І щодня біля Генерального штабу Збройних сил України – щоденний ранковий церемоніал вшанування захисників України, що загинули саме в цей день на сході. Щодня лунає Дзвін пам’яті. Щодня. Ніби паралельна реальність. І в кожного (поки що) є право обирати, в якій із цих  реалій  жити…

         Київ – місто усвідомлення себе українцем. Усе в ньому  тече, все змінюється й переплітається: минуле й теперішнє, історія й мрії про мирне майбутнє.

Такою є столиця, такою є Україна, такою є я.