Емоційне вигорання як стрес

          Згідно з думкою провідних учених, вигоряння можна прирівняти до дістресу в його крайньому прояві або до третьої стадії загального синдрому адаптації – стадії виснаження; проте момент, коли стрес переходить у вигоряння, не є чітко визначеним.

       Емоційне вигоряння – динамічний процес і виникає поетапно, у повній відповідності до механізму розвитку стресу, у наявності – усі три фази стресу ( за В.В.Бойко):

·         нервове (тривожне) напруження – його створюють хронічна психоемоційна атмосфера, обстановка, що дестабілізувала, підвищена відповідальність, складність контингенту;

·         резистенція, тобто опір, – людина намагається більш-менш успішно захистити себе від неприємних вражень;

·         виснаження – зубожіння психічних ресурсів, зниження емоційного тонусу, яке настає внаслідок того, що проявлений опір виявився неефективним.

Фаза «напруження»

         Нервове (тривожне) напруження є передвісником і «пусковим» механізмом у формуванні емоційного вигоряння. Напруження має динамічний характер, що обумовлюється постійністю, що вимотує, або посиленням факторів, що психотравмують. Тривожне напруження містить декілька симптомів:

       Симптом «переживання психотравмуючих обставин». Проявляється усвідомленням (що з часом усе більше посилюється) психотравмуючих чинників професійної діяльності, що їх складно або неможливо усунути. Якщо людина не є ригідною, то роздратування ними поступово зростає, накопмчується відчай і обурення. Нерозв’язаність ситуації призводить до розвитку інших явищ “вигоряння».

       Симптом «незадоволення собою». Унаслідок невдач або нездатності вплинути на психотравмуючі обставини, людина зазвичай відчуває незадоволення собою, обраною професією, посадою, конкретними обов’язками. Діє механізм “емоційного перенесення» – енергетика прямує не тільки і не стільки назовні, скільки на себе. Принаймні, виникає замкнутий енергетичний контур «Я і обставини»: враження від зовнішніх чинників діяльності постійно травмують особистість і спонукають її знов і знов переживати психотравмуючі елементи професійної діяльності. У цій схемі особливе значення мають відомі нам внутрішні чинники, що сприяють появі емоційного вигоряння: інтенсивна інтеріорізація обов’язків, ролі, обставини діяльності, підвищена сумлінність і відчуття відповідальності. На початкових етапах «вигоряння» вони нагнітають напруження, а на подальших провокують психологічний захист.

         Симптом «загнаності до клітки». Виникає, але не в усіх випадках, хоча виступає логічним продовженням стресу, що розвивається. Коли обставини, що психотравмують, дуже тиснуть і усунути їх неможливо, до нас часто приходить відчуття безвиході. Ми намагаємося щось змінити, ще і ще раз обдумуємо незадовільні аспекти своєї роботи. Це призводить до посилення психічної енергії за рахунок індукції ідеального: працює мислення, діють плани, цілі, настанови, сенси, підключаються образи незалежного й бажаного. Зосередження психічної енергії досягає значного напруження. І якщо вона не знаходить виходу, якщо не спрацював який-небудь засіб психологічного захисту, включаючи «емоційне вигоряння», то людина переживає відчуття «загнаності до клітки». Це стан інтелектуально-емоційного затору, безвиході. Нас доводить до несамовитості бюрократична казенщина, організаційна безтолковість, людська непорядність, повсякденна рутина.

        Симптом «тривоги й депресії». Проявляється у зв’язку з професійною діяльністю в особливо ускладнених  обставинах, що спонукають до емоційного вигоряння як засобу психологічного захисту. Відчуття незадоволеності роботою і собою породжують могутнє енергетичне напруження у формі переживання ситуативної або особистісної тривоги, розчарування в собі, в обраній професії, у конкретній посаді. Симптом «тривоги й депресії» – мабуть, остання  крапка у формуванні  тривожної напруженості під час розвитку емоційного вигоряння.

Фаза «резистенції»

      Виокремлення цієї фази в самостійну є вельми умовним. Фактично опір стресу, що зростає, починається з моменту появи тривожного напруження. Це природно: людина усвідомлено або несвідомо прагне до психологічного комфорту, намагається знизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних у її розпорядженні засобів. Формування захисту за участю емоційного вигоряння відбувається на тлі наведених  далі симптомів.

      Симптом «неадекватного вибіркового емоційного реагування». Безперечна «ознака вигоряння», коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економічний прояв емоцій і неадекватне вибіркове емоційне реагування.

      У першому випадку йдеться про вироблену з часом корисну навичку підключати до взаємодії з діловими партнерами емоції досить обмеженого регістра й помірної інтенсивності: легка усмішка, привітний погляд, м’який, спокійний тон мовлення, стримані реакції на сильні подразники, лаконічні форми вираження незгоди, відсутність категоричності (це свідчить про високий рівень професіоналізму).

       Він цілком виправданий у таких випадках:

·         якщо не перешкоджає інтелектуальному опрацюванню інформації, що обумовлює ефективність діяльності. Економія емоцій не знижує «входження» в партнера, тобто розуміння його станів і потреб, не заважає ухваленню рішень і формулюванню висновків;

·         якщо не насторожує і не відштовхує партнера;

·         якщо за необхідністю поступається місцем іншим, адекватним формам реагування на ситуацію. Наприклад, професіонал, коли потрібно, здатний поставитися до партнера підкреслено ввічливо, уважно, зі щирим співчуттям.

       Зовсім інша справа, коли професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування під час робочих контактів. Діє принцип «хочу або не хочу»: визнаною потрібним – приділю увагу цьому партнеру, буде настрій – відгукнуся на його стани і потреби. За всією неприйнятності такого стилю емоційної поведінки він вельми поширений. Річ у тому, що людині найчастіше здається, ніби вона поводиться цілком припустимо. Проте суб’єкт спілкування або сторонній спостерігач фіксує інше – емоційну черствість, нечемність, байдужість.

         Неадекватне обмеження діапазону й інтенсивності включення емоції у професійне спілкування інтерпретується партнерами як неповага до їх особистості, тобто переходить в площину етичних оцінок.

         Симптом «емоційно-етичної дезорієнтації». Він немовби заглиблює неадекватну реакцію у взаєминах із діловим партнером. Нерідко у професіонала виникає потреба в самовиправданні. Не проявляючи належного емоційного ставлення до суб’єкта, він захищає свою стратегію. При цьому звучать думки: «Це не той випадок, щоб переживати», «Такі люди не заслуговують на добре ставлення», «Таким не можна співчувати», «Чому я повинен за всіх хвилюватися?»

         Подібні думки й оцінки, безперечно, свідчать про те, що емоції не будять або недостатньо стимулюють етичні відчуття. Адже професійна діяльність, побудована на людському спілкуванні, не знає виключень. Лікар не має морального права ділити хворих «хороших» і «поганих». Учитель не повинен розв’язувати педагогічні проблеми підопічних на власний розсуд.

      На жаль, у житті ми часто стикаємося з проявами емоційно-етичної дезорієнтації. Як правило, це викликає справедливе обурення, ми засуджуємо спроби поділити нас на гідних і негідних пошани. Але з такої ж легкістю майже кожен, посідаючи своє місце в системі службово-особистісних взаємин, припускається емоційно-етичної дезорієнтації. У нашому суспільстві звично виконувати свої обов’язки залежно від настрою і суб’єктивної переваги, що свідчить, так би мовити, про ранній період розвитку цивілізації у сфері міжсуб’єктних взаємозв’язків.

       Симптом «розширення сфери економії емоцій». Такий доказ емоційного вигоряння має місце тоді, коли ця форма здійснюється поза професійною сферою – у спілкуванні з рідними, приятелями та знайомими. Випадок відомий: на роботі ви настільки втомлюєтесь від контактів, розмов, відповідей на запитання, що вам не хочеться спілкуватися із близькими. До речі, часто саме домашні стають першою «жертвою» емоційного вигоряння. На службі ви ще тримаєтеся відповідно до нормативів та обов’язків, а вдома замикаєтесь або, навпаки, гиркаєте на членів родини й друзів. Можна сказати, що ви пересичені людськими контактами. Ви переживаєте симптом «отруєння людьми».

          Симптом «редукції професійних обов’язків”. Термін редукція означає спрощення. У професійній діяльності, що припускає широке спілкування з людьми, редукція виявляється в спробах полегшити або скоротити обов’язки, які вимагають емоційних витрат. За горезвісними «законами редукції» суб’єктів сфери обслуговувння, лікування, навчання та виховання обділяються елементарною увагою люди, які  звертаються до зазначених спеціалістів. Редукція професійних обов’язків звична супутниця безкультурності в ділових контактах.

Фаза «виснаження»

     Ця фаза характеризується більш-менш вираженим падінням загального енергетичного тонусу й ослаблення нервової системи. Емоційний захист у формі «вигоряння» стає невід’ємним атрибутом особистості.

      Симптом «емоційного дефіциту». Професіонал відчуває, що емоційно він уже не може допомагати суб’єктам своєї діяльності. Не в змозі увійти в їх становище, брати участь у спільній діяльності та співпереживати, відгукуватися на ситуації, що повинні зачіпати, спонукати, підсилювати інтелектуальну, вольову й етичну віддачу. Про те, що це саме емоційне вигоряння, свідчить його ще недавній досвід6 якийсь час тому таких відчуттів не було, і особливо гостро переживає їх появу. Поступово симптом посилюється і набуває більш ускладненої форми: все рідше виявляють позитивні емоції та все частіше – негативні. Різкість, грубість, дратівливість, образливість, капризи доповнюють симптом «емоційного дефіциту».

        Симптом «емоційної відчуженості». Особистість майже повністю виключає емоції зі сфери професійної діяльності. Її майже нічого не хвилює, майже ніщо не викликає емоційного відгуку – ані позитивні обставини, ані негативні. Причому це не початковий дефект емоційної сфери, не ознака ригідності, а придбаний за роки обслуговування людей емоційний захист. Людина поступово вчиться працювати як робот, як бездушний автомат. У інших сферах вона живе повнокровними емоціями.

       Реагування без відчуттів і емоцій – найяскравіший симптом «вигоряння». Він свідчить про професійну деформацію особистості й завдає збитку суб’єкту спілкування. Партнер такої людини зазвичай переживає виявлену до нього байдужість і може бути глибоко травмованим. Особливо небезпечно демонстративна форма емоційної відчуженості, коли професіонал усім своїм виглядом показує: «А мені плювати на вас».

      Симптом   «особистісної відчуженості, або деперсоналізації», виявляється в широкому діапазоні умонастроїв і вчинків професіонала в процесі спілкування. Перш за все, проявляється у повній або частковій втраті інтересу до людини – суб’єкта професійної дії. Вона сприймається як неживий предмет, як об’єкт для маніпуляцій – з нею доводиться щось робити. Об’єкт обтяжує професіонала своїми проблемами, потребами, неприємні ані присутність, ані сам факт його існування.

      Метастази «вигоряння» проникають в настанови, принципи і систему цінностей особистості. Виникає деперсоналізований захисний емоційно-вольовий антигуманістичний настрій. Особистість стверджує, що робота з людьми не є цікавою, не приносить задоволення, не представляє соціальної цінності. У найважчих формах «вигоряння» особистість завзято захищає свою антигуманістичну філософію: «Ненавиджу…», «Зневажаю…» У таких випадках «вигоряння» поєднується із психопатологічними проявами особистості, із неврозоподібними або психопатичними станами. Таким особистостям протипоказана ця професійна діяльність. Але, на жаль, вони нею займаються, оскільки під час добору кадрів у більшості випадків відсутні психологічні чинники.

         Симптом «психосоматичних і психовегетативних порушень». Як випливає з назви, симптом виявляється на рівні фізичного і психічного самопочуття. Зазвичай він утворюється за умовно-рефлекторним зв’язком негативної властивості: багато що з того, що стосується суб’єктів професійної діяльності, провокує відхилення в соматичних або психічних станах. Деколи навіть думка про таких суб’єктів або контакт з ними викликає поганий настрій, погані асоціації, безсоння, відчуття страху, неприємні відчуття в ділянці серця, судинні реакції, загострення хронічних захворювань.

         Перехід реакцій з рівня емоцій на рівень психосоматики свідчить про те, що емоційний захист – «вигоряння» – самостійно вже не справляється з навантаженням і енергія емоцій перерозподіляється між іншими підсистемами індивідуума. У такий спосіб організм рятує себе від руйнівної потужності емоційного вигоряння.

Чинники, що сприяють виникненню синдрому емоційного вигоряння

    В.В Бойко визначає ряд зовнішніх і внутрішніх чинників передумов, що провокують емоційне вигоряння:

     Група організаційних (зовнішніх чинників):

1.     Хронічно напружена психоемоційна діяльність пов’язана з інтенсивним спілкуванням, точніше, із цілеспрямованим сприйняттям партнерів і дією на них.

2.     Дестабілізуюча організація діяльності: нечітка організація та планування праці, нестача устаткування, погано структурована й розпливчаста інформація, наявність у ній «бюрократичного шуму» – дрібних подробиць, суперечностей, завищені норми контингенту, з якими пов’язана професійна діяльність.

3.     Підвищена відповідальність за функції, що виконуються: представники масових професій зазвичай працюють у режимі зовнішнього та внутрішнього контролю.

4.     Неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності визначається двома основними обставинами – конфліктністю по вертикалі, у системі «керівник – підлеглий», і по горизонталі, у системі «колега-колега»

5.     Психологічний важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування: у педагогів і вихователів це діти з аномаліями характеру, нервової системи або затримками психічного розвитку.

    До внутрішніх чинників належать:

1.     Схильність до емоційної ригідності: природно, емоційне вигоряння як засіб психологічного захисту виникає швидше в тих, хто є менш реактивним і сприйнятливим, емоційно стриманішим. Наприклад, формування симптомів «вигоряння» відбуватиметься повільніше в людей імпульсивних, яким притаманні рухомі нервові процеси. Підвищена вразливість і чутливість можуть повністю блокувати цей механізм психологічного захисту і не дозволять йому розвиватися.

2.     Інтенсивна інтеріоризація (сприйняття та переживання) обставин професійної діяльності: це психологічне явище виникає в людей із підвищеною відповідальністю за доручену справу, виконувану роль. Зазвичай учителі через 11-16 років набувають енергозберігаючих стратегій виконання своєї професійної діяльності. Нерідко трапляється, що в роботі професіонала чергуються періоди інтенсивної інтеріоризації та психологічного захисту. Часом сприйняття несприятливих сторін діяльності загострюється, і тоді людина аж занадто болісно переживає стресові ситуації, конфлікти, помилки. Наприклад, педагог, який навчився спокійно реагувати на аномалії характерів підліткового віку, раптом «зривається» в спілкуванні з певною дитиною, обурений її нетактовними витівками і грубістю. Але трапляється й інше – той самий учитель розуміє, що необхідно виявити особливу увагу до учня і його родини, проте не в змозі зробити відповідні кроки. У цьому випадку емоційне вигоряння обернулося на байдужість і апатію.

3.     Слабка  мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності: тут існують два аспекти. По перше, професіонал у сфері спілкування не вважає для себе за  необхідне або чомусь зацікавлений проявляти співучасть і співпереживання суб’єкту своєї діяльності. Відповідний настрій стимулює не тільки емоційне вигоряння, але і його крайні форми – байдужість, душевна черствість. По – друге, людина не звикла, не навчилась винагороджувати себе за співпереживання та співучасть, що вона їх проявляє по відношенню до суб’єктів професійної діяльності. Систему самооцінювання вона підтримує іншими засобами – матеріальними або позиційними досягненнями. Альтруїстична емоційна віддача для такої людини нічого не значить, і вона не потребує її, не відчуває від неї задоволення. Природно, «вигоряти» такій людині просто й легко. Інша справа – особистість із альтруїстичними цінностями. Для неї важливо допомагати і співчувати іншим. Утрату емоційності в спілкуванні вона переживає як показник етичних утрат, як утрату людяності.

4.     Етичні дефекти й дезорієнтація особистості: можливо, професіонал мав моральну ваду ще до того, як почав працювати з людьми, або набув цієї вади в процесі діяльності. Етичний дефект обумовлений нездатністю включати у взаємодію з діловими партнерами такі моральні категорії, як доброчесність, совість, чесність, пошана прав і чеснот іншої особистості. Етична дезорієнтація викликається іншими причинами – невмінням відрізняти добре від поганого, благо від шкоди, що наноситься іншій особі. Проте як у разі етичного дефекту, так і за наявності етичної дезорієнтації формування емоційного вигоряння полегшується. Збільшується вірогідність байдужості до суб’єкта діяльності й апатії до виконуваних обов’зків.

Профілактика емоційного вигорання 

 

ПРОФІЛАКТИКА ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ ПЕДПРАЦІВНИКІВ

 

      До основних способів профілактики емоційного вигоряння   учені  відносять:

1.     Пристосування себе до роботи – що означає вироблення в собі таких рис, які б могли зменшити ризик вигоряння. Це і певні види захисту, і такі риси, які емпатія, розуміння, підвищення комунікативних навичок.

2.     Пристосування роботи до себе – зміна умов праці та певної мірою відстороненість.

3.     Економічні витрати «емоційного палива» – менше емоційних затрат під час виконання професійних обов’язків.

4.     Відновлення – компенсація затрачених зусиль та адекватний відпочинок.

Загальні рекомендації професіоналам із запобігання розвитку синдрому емоційного вигоряння можна сформулювати таким чином:

·         перший крок до подолання вигоряння – розібратися з собою, зрозуміти свої цілі та уявити образ свого майбутнього, зрозуміти сенс того, чим саме людина займається;

·         другий (інший спосіб) – перехід у сферу, яка лежить поруч. Тоді попередні знання, уміння та навички знаходять застосування. Людина робить так звану горизонтальну кар’єру;

·         третій – не залишаючи даного виду діяльності, зробити її інструментом для досягнення більш глобальних ідей;

·         четвертий – людина, залишаючись у тій же ситуації, починає робити акценти не на тому, що вона вже добре знає, уміє та засвоїла, а на тому, що являється для неї проблемою. Так можна віднайти новий сенс у старій професії, а її перетворення в інструмент саморозвитку стає профілактикою вигоряння.

Самореалізація та актуалізація особистісних можливостей, розкриття внутрішнього потенціалу вчителя найефективніший спосіб профілактики емоційного вигоряння. Американський психолог – гуманіст А. Маслоу зазначав, що особистості, якасамоактуалізується притаманні такі якості:

·         адекватне, об’єктивне сприйняття реальності;

·         прийняття себе й інших;

·         концентрація не тільки на собі, але й поза собою;

·         креативність, здатність до творчої діяльності;

·         єдність з іншими, відчуття приналежності, співучасті;

·         здатність створювати стійкі емоційні взаємини з іншими;

·         здатність до позитивної ціннісної орієнтації;

·         почуття гумору, доброта;

·         здатність до оригінальності.

Якщо вчитель прагне до самоактуалізації, він створює на уроці позитивний психологічний клімат, і діти сприймають процес навчання як внутрішнє зростання. Для такого вчителя педагогічна діяльність надає можливостей власного розвитку. Знання педагога про самого себе, про свої особистісні та професійні якості, оцінка своєї професійної компетентності стають предметом його самоставлення.

І хоча не існує універсального рецепту від вигоряння, усе ж цю проблему можна вирішити, якщо нею цілеспрямовано займатись. Необхідно розділяти робочу частину життя та сімейну й не змішувати їх, не брати роботу додому, не занадто затримуватись на роботі. Корисні фізичні вправи та прогулянки, щоб відволіктись від роботи. Також досить корисно брати короткочасні перерви, коли відчуваєте, що ситуація занадто напружена.