Пам'ятка батькам

 

 1. Мудрі батьки не соромляться виказувати любов до своїх дітей, щоденно даючи зрозуміти; „Ми тебе любимо!» І навіть, перебуваючії поза домівкою, дитина завжди має відчувати, що батьки про неї пам’ятають.

 2. Кожна дитина — унікальна. В ній неповторним є все, починаючи від кількості волосинок на голові й закінчуючи відбитками пальців. Іншими словами, у кожного з нас є своя «особливинка». І батьківський обов’язок — знайти такі способи виховання, які враховували б неповторні риси, властивості дитини.

 3. Виявляйте щире зацікавлення фразами: «Тобі допомогти з домашнім завданням?» «Ти все зрозумів із того, про що розповідали сьогодні на уроці?» Покажіть дитині, що вам дійсно цікаві її шкільні справи.

 4. Уникайте поверхневого спілкування: „так», „ні», „не роби цього», „тому що я так сказав»,.. Пояснення і підстави важливі для дітей навіть тоді, коли дорослим здається, що тут нема чого пояснювати.

 5. Мудрі батьки контролюють сімейне використання телевізора та Інтернету, бо дбають про те, щоб вони не стали головними вихователями їхніх дітей.

 6. Прищеплюйте своїм дітям навички самоорганізації. Почніть з того, що привчіть дитину складати список справ, які очікують у школі, вдома. До цього списку можуть входити домашні завдання, повідомлення, які необхідно підготувати, книги, які необхідно прочитати, замітки у читацькому щоденнику тощо. Як відомо, людям, які привчили себе складати такі списки, живеться набагато спокійніше, ніж тим, хто звик тримати всі свої справи в голові.

 7. Завжди починайте з найскладнішого предмета, бо людська натура має таку властивість: якщо найскладніше завдання залишити наостанку, є велика вірогідність того, що воно не буде виконане взагалі».

 8. Виокремлюйте головне.
Коли дитина слухає вчителя, читає підручник або будь-який інший текст, вона повинна весь час запитувати себе: „Що тут найголовніше?»

 9. Робіть записи.

 10. Перетворіть дім на навчальну лабораторію. Нехай ваша кухня стане експериментальним майданчиком. Дроби пояснюйте за допомогою ложки та чашки, або за допомогою картоплі, розрізаної спочатку навпіл, а потім — на четвертинки.

 11. Розумні батьки роблять все для того, щоб їхні діти спілкувалися з тими членами і друзями сім’ї, спосіб життя яких може бути гідним прикладом для наслідування. Щоб звести такі „мости дружби», треба хвалити дітей в присутності родичів і знайомих. Коли діти знають, що про них добре говорять ті, чия думка їм не байдужа, вони намагатимуться «рости» в їхніх очах. Відчуття приналежності до кола людей, котрих вони шанують, може стати для дітей і підлітків одним із найважливіших джерел впевненості в собі.

 12. Вселяйте у дітей надію.
Більшість дітей — мрійники. Вони часто думають про майбутнє, і нерідко батькам доводиться повертати їх „із небес на землю». Тому в бесідах підказуйте їм, як можна досягти обраної мети.

 13. Не забувайте похвалити дитину за успіхи. Хваліть за все, за що тільки можна похвалити.

 14. Привчайте дітей до дисципліни, порядку.
Найголовніше — навчитися керувати волею дитини та привчити її до послуху, бо якщо діти ігнорують ваші зауваження, в них розвивається невикорінна впертість, і, щоб зломити її, вам доведеться бути жорстокими, тобто завдавати болю і дитині, і собі. Тому будь-яка ваша вимога має бути почута і виконана. Пам’ятайте, що свавілля — корінь страждань і гріха. Ніколи не потурайте свавіллю.

 15. Не тисніть на дитину і не змушуйте її братися за непосильну роботу. Шкільні успіхи — ще не гарантія осмисленого дорослого життя.

 

Як розвинути творчі здібності дитини

У даній статті наводяться рекомендації батькам, які на перший погляд можуть здатись полемічними, але саме вони допомагають розкрити творчі здібності дитини, її творчий потенціал у чистому вигляді, як він є.

Одинадцять золотих правил

1. Завжди підходьте до творчості як до процесно-орієнтованої діяльності (тобто головне – це процес).

2. Ніколи не просіть дітей малювати реалістично.

3. Ніколи не кажіть дітям, що конкретно треба намалювати, і ніколи не давайте їм приклади для копіювання.

4. Самі ніколи не виправляйте малюнки дитини й не просіть її про це.

5. Ніколи не оцінюйте, не критикуйте, не хваліть малюнки дитини.

6. Ніколи не питайте в дітей, що відображено на їхніх малюнках або чому вони намалювали саме це.

7. Демонструйте увагу, повагу та інтерес до всього, що створюють ваші діти.

8. Спостерігайте за творчим процесом дітей з розумінням. Вони повинні відчувати увагу до себе й вашу зацікавленість.

9. Ніколи не порівнюйте дитячі роботи. Ніколи не заохочуйте конкуренцію.

10. Коли діти просять про допомогу під час малювання, не показуйте їм, «як» це робити. Допоможіть їм усвідомити, що вони можуть створювати все, що тільки захочуть і як захочуть.

11. Цінуйте дітей такими, якими вони є, а не за те, що вони роблять.

​Двадцять одна рекомендація

1. Ніколи не давайте дітям творчих завдань (тобто завдань, які б обмежували їх у чому-небудь).

2. Ніколи не використовуйте слів, які виносять малюнкам дітей якийсь «вердикт», наприклад: гарний, поганий, красивий, жахливий, успіх, невдача, краще або гірше.

3. Ставтесь до всіх дитячих малюнків однаково. Не демонструйте їм своїх уподобань.

4. Не дозволяйте дітям знищувати свої малюнки. Якщо це сталось, разом з дитиною з'ясуйте, чи підлягають знищені частини відновленню.

5. Навчайте дітей не припиняти малювати, доки малюнок дійсно не закінчено.

6. Коли дитина закінчує малюнок, запропонуйте підписати його своїм ім'ям будь-яким способом, у будь-якому місці і будь-яким кольором.

7. Ніколи не намагайтеся запобігти або негативно реагувати на темні або жорстокі о́брази. Вони є частиною дитячого самовираження.

8. Уважно слухайте, коли діти спонтанно розповідають вам про свої малюнки, не висловлюйте свою думку.

9. Позбавтеся від книг з інструкціями та порадами.

10. Давайте дітям білий, а не кольоровий папір.

11. Нехай діти використовують високоякісні матеріали (якісні пензлі, фарби й папір).

12. Запропонуйте простий набір для малювання. Не пропонуйте відразу широкий вибір матеріалів (кольорові олівці, крейду, ручки та інші), які можуть відволікти дітей і збити їх з пантелику.

13. Якщо ви вчитель, зберігайте картини у студії до їх завершення, щоб уникнути коментарів удома. Як тільки картина виконана, організуйте зустріч з батьками, щоб обговорити творчість дитини.

14. Ніколи не вішайте картини на стіни й холодильник або де-небудь ще в полі зору.

15. Ніколи не віддавайте дитячі картини на конкурси.

16. Не малюйте з дітьми, особливо якщо вони повторюють за вами або порівнюють малюнки.

17. Ставте дату та ім'я дитини на зворотному боці кожного малюнка.

18. Дбайливо зберігайте картини в папці з написаним на ній ім'ям дитини.

19. Демонструйте дітям свою увагу за допомогою таких дрібниць, як зав'язування фартуха або шнурків на взутті (якщо їх руки забруднені фарбою), подавання стільця, маленької розсувної драбини або кріплення паперу кнопками.

20. Попросіть дітей не коментувати картини один одного; якщо вони роблять коментар, нагадайте їм, що картина – це відображення внутрішнього світу, куди ніхто не має права втручатись.

21. Ніколи не піддавайте дитину медичному обстеженню з тієї причини, що ви турбуєтеся про зображення на її малюнках. Знайдіть інші причини, якщо ви вважаєте, що лікування дійсно необхідне.

​Винятки: батьки повинні пам'ятати, що іноді для деяких рекомендацій бувають винятки, і необхідно керуватися своєю інтуїцією. Коли дитині стануть зрозумілі основні принципи творчого процесу, треба вчити її від серця, а не за допомогою набору неухильних правил.

 

Як привчити дитину до порядку й дисципліни

Коли у нас ростуть діти, рідні або підопічні, ми починаємо розуміти, яке ж це непроста справа – виховувати. Часто батьки починають сумніватися, а чи можливо взагалі привчити дитину до порядку? Пропонуємо шість принципів-порад, застосовуючи які, вдається досягти бажаного результату.

Шість ефективних принципів

Перший принцип. Перше, що необхідно зробити батькам, що бажають привчити свою дитину до порядку й дисципліни, це прийняти рішення, що вони будуть робити це з любов’ю, але не до себе, а до своєї дитини. Діти дуже гостро відчувають, чим керуються їх батьки у виховному процесі. Нехай вашими діями керує любов! Взаємини, засновані на щирій любові і прихильності, зазвичай складаються правильно, навіть незважаючи на неминучість окремих помилок і прорахунків з боку батьків.

Другий принцип. Слід уникати вимог, які неможливо виконати. Потрібно бути абсолютно впевненим у тому, що дитина здатна виконати те, що від неї вимагають. Ніколи не карайте її за те, що, наприклад, вночі у неї виявилося мокрим ліжко через нетримання сечі, або вона не змогла навчитися ходити на горщик до своєї першої річниці, чи погано встигає в школі через те, що їй не вистачає здібностей до навчання. Звичайно, за умови, що всі подібні дії ненавмисні. Пред’явлення вимог, які дитина не може виконати, створює ситуацію нерозв’язного конфлікту. Це дуже ранить психіку дитини і завдає шкоди її емоційній сфері.

Третій принцип. Для того, щоб дитина розуміла, чого ви від неї чекаєте і вимагаєте, визначте межі дозволеного. Зробити це треба перш, ніж ви почнете стежити за дотриманням порядку. Важливий і необхідний етап у процесі привчання дітей до дисципліни зводиться до встановлення розумних вимог і обмежень. Дитина повинна знати, в чому полягає прийнятна або неприпустима поведінка, і тільки тоді від неї можна вимагати відповідальності за дотримання конкретних правил. Виконання цієї попередньої умови виключить виникнення сильного відчуття несправедливості, яке юні істоти відчувають, коли їх карають морально чи фізично за помилки і промахи, або за який-небудь випадковий проступок. Якщо правила і обмеження не визначені, то наводити порядок у житті дитини не можна!

Четвертий принцип. Дуже важливо для батьків навчитися розрізняти межі між свідомою непокорою і дитячою безвідповідальністю. Слід пам’ятати, що деякі дії типові для дитячого віку. Найчастіше те, що ваша дитина не винесла сміття або не погодувала своєчасно собаку на ваше прохання, зовсім не означає, що вона противиться вашому батьківському авторитету і робить це навмисно. Це ніщо інше, як дитяча безвідповідальність – явище, яке не має нічого спільного з відвертою непокорою, і тому боротися з нею слід спокійними методами. 

П’ятий принцип. Навпаки, коли діти відкрито кидають виклик непокори, відповідайте на нього рішуче і впевнено. Однак це просто сказати, і значно важче виконати. Але, повірте, саме це – найважливіший і переломний момент в процесі виховання. Якщо дитина розуміє, чого від неї чекають, вона повинна нести відповідальність за свою поведінку. Більшість дітей намагаються випробувати або підірвати владу старших і кинути виклик їх праву на роль керівника. У момент такого заколоту маленька дитина, перш ніж виконати бажання дорослих, буде обдумувати їх і навмисне, з упертості, вважатиме за краще їх не виконувати. Коли такі зіткнення трапляються між представниками різних поколінь, то для дорослої сторони гранично важливо перемогти впевнено і рішуче. Дитина явно демонструє своє прагнення до боротьби, а батькам повинно вистачити мудрості не розчарувати її в цьому! Немає нічого небезпечнішого для збереження ролі батьків як керівників, ніж ситуації, коли вони опиняються беззбройними і розбитими в цій боротьбі поколінь. Коли будь-який з батьків постійно зазнає поразок у цих битвах, вибухаючи сльозами або переходячи на крик, виявляючи інші ознаки слабкості, нездатність керувати собою і ситуацією, тоді наступають драматичні зміни в баченні образу батьків їх дитиною. Вона перестає бачити в батьку чи матері надійного і заслуговуючого на довіру лідера у своєму житті. Батьки можуть перетворитися в очах дітей в безхарактерних людей, які не заслуговують поваги і відданості. І одночасно з перемогою, яку дитина, нібито, здобула у цій боротьбі, вона розчаровується. Розчаровується у своїх батьках, не здатних бути твердими і йти до кінця у своїх вимогах.

Шостий принцип. Коли вам вдалося відстояти свій батьківський авторитет в конфліктної ситуації, варто знову повернутися до першого принципу і згадати про любов, якою ви керуєтеся у виховному процесі. Це, звичайно, для тих, хто забув про це, захопившись самим процесом. Але тим і іншим варто проявити любов після того, як зіткнення закінчилося. Це має виражатися в м’яких умовляннях із втіхою та повчанням дитини. Коли припинився конфлікт, під час якого батьки продемонстрували своє право на лідерство (особливо якщо все закінчилося сльозами дитини), у дітей виникає потреба в тому, щоб їх втішили, в бажанні відчути, що їх люблять. Користуючись всіма доступними засобами, підіть назустріч і дайте їм бажану розраду. Притисніть дитину до себе і скажіть, як ви її любите, і постарайтеся ще раз пояснити їй, за що вона була покарана, що їй потрібно робити, щоб подібна неприємність більше не повторювалася. Під час таких розмов на тлі проявів любові і турботи закладається і будується розуміння і сімейна єдність.

Я знаю, що не всі батьки погодяться зі мною і готові будуть піти цим шляхом, та й не варто, напевно, всім діяти однаково. Але, повірте мені, це працює і приносить позитивний результат і, що найважливіше, не псує взаємини з нашими дорогими дітками. Бажаю всім батькам і бабусям-дідусям, які приймають участь у вихованні дітей, бути мужніми і успішними!